Провина вцілілого – стан, що зараз дуже часто зустрічається. Він є розповсюдженою частиною переживання травми – тобто, до реальності не має відношення. Підступність цього стану полягає в тому, що самою людиною, яка переживає провину вцілілого, цей стан може сприйматись як цілком об’єктивний, такий, що має під собою підстави.
Тож, зараз я багато чую від людей, що вони відчувають провину
- Тому, що виїхали
- Тому, що залишились
- Тому, що прийняли рішення, яке призвело до втрати домівки, здоров’я, стосунків
- Тому, що прийняли рішення, яке дозволило опинитись у більш-менш спокійному стані і почуватися добре
- Тому, що не можуть допомогти
- Тому, що допомагають недостатньо, на їх погляд
- Тому, що подбали про себе у будь-який спосіб
- Тому, що не можуть подбати про себе і «навантажують» цим інших
- Тому, що занадто переживають і непокоять цим близьких
- Тому, що не відчувають нічого
- Тому, що не втратили роботу
- Тому, що втратили роботу і не мають грошей, і хтось мусить про них піклуватись
- Тому, що потребують допомоги
- Тому, що не потребують допомоги (занадто все в мене гаразд)
- Тому, що когось чи щось не врятували
- Тому, що врятували когось чи щось (а інші – ні)
Цей список міг бути значно більшим. Я привела маленьку частку – просто щоб ви помітили, що провину відчувають за діаметрально протилежні речі. Хто у яку ситуацію потрапив – за те й виниться. Поза будь-якою логікою.
Також провина вцілілого має фізичні симптоми – до почуття провини й сорому приєднується безсоння, нудота, втрата апетиту, біль у грудях та животі, панічні атаки.
ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО: ТРІШКИ ІСТОРІЇ
Провиною вцілілого це назвали під час війни у В’єтнамі. Саме тоді помітили, що ті, хто повернувся живим, масово переживали провину – нелогічно, зовсім незрозуміло чому. Щось на кшталт того, що «я зупинився поправити взуття, відстав від групи на декілька кроків. Раптом пролунав вибух, всі загинули окрім мене. Чому саме я вижив, я мав загинути з ними, я – винен, мені соромно, що я – живий, а вони – ні, я не маю права жити».
Як бачите, логіки ніякої. Цей хлопець ніяк не причетний до загибелі товаришів. І він не робив потайки нічого, аби врятуватись за рахунок інших. Випадковість – його шнурок розв’язався саме цієї миті. Але він переживає провину.
ЧОМУ ПСИХІКА ПЕРЕЖИВАЄ ПРОВИНУ ВЦІЛІЛОГО?
Якщо стається щось неконтрольоване, щось поза межами наших можливостей, нашої потужності, в нас є два варіанти реакцій.
Один пролягає через визнання того, що в світі, зовсім поряд з нами існують речі, на які ми не маємо впливу. І саме така річ з нами сталася. Ми ніяк на це не заслуговуємо, це – не результат нашої помилки чи необережності, не наслідок невдалого рішення. Це жахає – знати, що настільки впливова річ може бути поза нашим контролем. Це дійсно жахливо. Або це розлючує – і маєте з чого розлютитись. Але це – здорові почуття, що відповідають реальності. Їх можна за деякий час пережити – і почуття минуть.
Другий варіант – відвертаючись від зустрічі з неконтрольованістью події, людина тримається за ідею, що вона все ж таки могла щось контролювати. А якщо могла – і це все одно сталось – значить, погано проконтролювала, не додумала, схибила. Значить це – моя провина. Але це почуття до реальності відношення не має, на відміну від здорової провини. Тому неможливо пережити її, пропрацювати провину, як здорову і закінчити з цим. Психіка намагається «пришити провині ноги», знайти привід. Привід здебільшого виглядає дивним, тому що реальної провини немає. І не приносить полегшення.
Або я в ситуації травми нічого не контролювала за визначенням – і це жахливо, але це – не моя провина.
Або я в ситуації травми мала змогу це відвернути, але все ж таки дозволила цьому статись. Тоді це – моя провина.
Ось такі два шляхи переживання. Такий вибір, як ставитись до того, що відбулося.
ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО: ЩО РОБИТИ?
- Якщо в вас немає провини вцілілого – і добре, не треба її у собі вишукувати. Не всіх вона спіткає.
- Якщо в вас провина вцілілого є:
- Знати критичною частиною себе, що вона не відповідає реальності.
- Дозволити собі переживати те, що ви переживаєте (іноді ті, хто поряд чекають від вас радості, полегшення, вдячності, а ви – не можете. Не треба зображувати те, чого від вас чекають. Так ви заженете себе у відчуження і нерозуміння. Замість того поясніть, що вам недобре психологічно.
- Зверніться по допомогу до психолога або психотерапевта.
- Шукайте тих, з ким ви зможете розмовляти про провину вцілілого – групи психологічної підтримки, або просто людей, які відчувають те ж саме, тих, хто вас зрозуміє. Зараз таких дуже багато. Не мовчіть – і ви швидко знайдете. Вам треба виговоритись, почути історії інших людей- і це допоможе.
- Пам’ятайте що насправді в вашому стані і в усьому, що з вами сталося, винні путін, росія та окупанти. Не ви.
- Дайте собі необхідну підтримку – виспатись, привести себе в порядок, щось з’їсти, помитись, а якщо все це в вас вже є – зробіть більше. Масаж, зачіска, нігті – це нормально, якщо тільки у вас є до цього доступ. Турбота про себе допоможе відновити відчуття контролю, а ми ж пам’ятаємо, що саме з ним і сталась проблема?
- Якщо ви відновились фізично – зробіть щось, або допомогти кому-небудь ще. Це допоможе вам відчути ще більший контроль над своїм життям і свою силу.
Так, в момент травми ви дійсно не мали контролю над ситуацією. Це має сенс визнавати. Тому ви ні в чому й не винні.
Але, якщо ви маєте змогу мене зараз читати (або припинити читати), то момент реальної неконтрольованості вже закінчився, і можна починати відновлювати відчуття контролю.
